KidsOut World Stories

Слон, якому увірвався терпець Yash Jagani    
Previous page
Next page

Слон, якому увірвався терпець

A free resource from

Begin reading

This story is available in:

 

 

 

 

Слон, якому увірвався терпець

Гуджаратська казка

 

 

 

 

 

 

 

 

*

Жили-були в джунглях мураха та слон. Слон був терплячим і добрим, але мураха була зовсім не схожа на свого друга. Мураха завжди насміхалася над слоном, постійно повторюючи, що він занадто великий або в нього занадто довгий ніс.

— Навіщо тобі такий довгий ніс? — допитувалася мураха з глузливою посмішкою. — Чи ти не знаєш, що в тебе з таким довжелезним носом дурнуватий вигляд? І чому в тебе такі великі обвислі вуха? Хіба ти не знаєш, що жодній тварині не потрібні отакі велетенські вуха?

Мурашка з усіх глузувала та всім дошкуляла. Вона кепкувала не тільки зі слона; вона насміхалася з тигра через його смуги і з жирафа через його довгу шию. Вона кепкувала з мавпи через її хвіст і навіть з барвистої пташки через її пір’я.

Тигр, жираф, мавпа та пташка були не такими терплячими, як добрий слон. Невдовзі вони настільки розсердилися на мураху та її глузування, що вирішили взагалі не підпускати нахабну комаху до себе.

— З мене досить, — сказав тигр. — Якщо я ще раз побачу цю мураху, я її з’їм!

— Якщо я побачу її ще раз, я її розчавлю! — пообіцяв жираф.

— А якщо я побачу її ще раз, я скину її з найвищого дерева! — мовила мавпа.

Барвиста пташка просто полетіла геть, тому що більше ніколи не хотіла навіть бачити глузливу мурашку. 

Незабаром мураха навчилася триматись осторонь від тварин у джунглях, від усіх, окрім терплячого слона, тому що слон поки що не погрожував зухвалій мурашці.

Мураха не розуміла, наскільки добрим був слон, і замість подяки продовжувала глузувати зі шляхетного велетня.

Вона пролізла слонові у вухо та почала йому шепотіти: «Слоне, чому ти такий великий і вайлуватий? І чому твої ноги такі квадратні та потворні?»

Слон потрусив головою, намагаючись витрусити зухвалу мураху зі свого вуха, але мураха міцно трималася та продовжувала його дражнити.

Мураха шепотіла слонові: «Ти такий старий, такий неповороткий і незграбний».

І тут слону набридла мураха та її кепкування. Саме тоді йому остаточно увірвався терпець.

— Може, я вайлуватий, старий і в мене великі вуха, але я вмію плавати.

— І що ти хочеш цим сказати?

Слон не відповів. Натомість він повільно та спокійно попрямував до річки, спустився до берега та, більше не промовивши жодного слова, зайшов прямо у воду.

— Ні! — закричала зухвала мурашка. — Я не вмію плавати! Я не вмію плавати!

— А що ж це за тварина, що не вміє плавати? — запитав слон, піднявши вуха й занурюючись глибше у воду.

Бурхлива вода винесла нахабну мурашку зі слонячого вуха та підхопила сильною течією. Більше її ніхто ніколи не бачив.

Відтоді й донині всі тварини джунглів розповідають казку про нахабну мураху своїм малятам перед сном, щоб вони навчилися ніколи не дражнити своїх друзів, рідних та оточуючих.

— Тому що, — кажуть батьки своїм малюкам, — тебе може знести течією, як оту глузливу мурашку.

Enjoyed this story?
Find out more here