KidsOut World Stories

Легенда про Мафумейру Vasconcelos Monteiro    
Previous page
Next page

Легенда про Мафумейру

A free resource from

Begin reading

This story is available in:

 

 

 

 

Легенда про Мафумейру

Португальська казка з Бразилії

 

 

 

 

 

*

У лісових хащах ростуть найвищі у світі дерева. Вони простягають свої товсті гілки, увінчані листям, до синього неба та дають нам кисень, яким ми дихаємо. У них дуже широкі стовбури, і багато з цих прекрасних велетнів живе в лісі кілька сотень років.

Ці могутні дерева називаються мафумейрами. Є багато казок, у яких говориться про те, що в деревах мафумейрах живе дух, який захищає ліс. Одну з таких казок переповів старець Адао.

*

Одного разу, багато років тому, Адао та двоє його молодих друзів вирішили заробити гроші, рубаючи дерева в лісі та продаючи деревину місцевим фермерам і будівельникам. Троє друзів збудували в лісі невелику хатинку й одного ранку пішли рубати своє перше дерево. З одного дерева вони отримали стільки деревини, що їм трьом вистачило на безбідне життя протягом цілого місяця. Фермери були задоволені, будівельники теж. За кожне зрубане дерево троє друзів садили два саджанці, з яких мали б вирости могутні мафумейри.

— Ось так ми зберігаємо здоров’я та красу лісу, — казав, усміхаючись, Адао кожного разу, коли садив у землю саджанець. — Якщо ми будемо дбати про ліс, то ліс подбає про нас.

Адао та його друзі були щасливі в лісі. Їм подобалися їхня проста хатинка та робота. Щомісяця вони зрубували тільки одну мафумейру та завжди висаджували молоді деревця, щоб виказати повагу до лісу. Але потім, майже непомітно для Адао, усе почало змінюватися.

Друзі Адао стали інакше дивитися на дерева. Один із них сказав: «Чому ми рубаємо тільки одне дерево в місяць, якщо ми могли б зрубувати набагато більше?»

— Ми могли б заробити набагато більше грошей, якби зрубували більше дерев, — мовив інший.

*

Почувши слова друзів, Адао дуже засмутився — він поважав ліс і не хотів зрубувати більше дерев, ніж потрібно. Але друзі його не слухали. На свої зібрані гроші вони купили великий трактор і більше інструментів для вирубування лісу.

Вони вирушили в ліс із новим обладнанням і почали спилювати дерево за деревом. Могутні стовбури падали на землю один за одним, і коли в лісі лунав гуркіт і тріск мафумейр, серце Адао наповнювалося сумом.

— Друзі, що ви робите? — питав він. — Ми не повинні так зневажати ліс.

Але друзі його не слухали; натомість вони зрізали дерева, обдирали стовбури та один за одним вантажили їх на трактор. Усе, про що вони могли думати, це гроші, і тепер до лісу їм було байдуже.

Невдовзі двоє друзів навчилися настільки швидко вирубувати могутні мафумейри, що Адао вже не встигав висаджувати достатню кількість саджанців замість повалених дерев. Він розумів, що його друзі коять лихо, але не міг їх зупинити. Їх засліплювала жадібність. Адао відчував, що він самотній у своєму прагненні не допустити знищення лісу; і в нього почали опускатися руки.

Але він був не самотній. Дух Мафумейра все бачив і чув, і він дуже розлютився через варварське нищення дерев.

Тієї ночі, коли Адао лежав у хатинці у своєму ліжку, не в змозі заснути, він почув, як у лісі зашелестіли могутні дерева, і відчув, що навколо коїться щось дивне. У подихах вітру він розрізнив слова, які хтось шепотів із нічної темряви.

— Не можна так ставитися до лісу. Ви не залишитеся безкарними. Я — дух Мафумейра, і я прийшов, щоб захистити та зберегти дерева і тварин.

*

Наступного дня в друзів Адао все пішло шкереберть. Обидва чоловіки прокинулися від сильного болю в животі, і, що б вони не робили, біль не минав. Але через жадібність вони, незважаючи на біль, повставали з ліжок і перевірили, чи все обладнання для заготівлі лісу зібрано та підготовлено до нового робочого дня. Проте, тоді не завівся трактор.

— Обійдуся без трактора, — сказав один із чоловіків. — Сьогодні я однаково рубатиму дерева.

— Мене теж не обходить біль у животі, — мовив інший, схопивши сокиру та приготувавшись рубати найближчу до себе мафумейру.

Бідолашний Адао благав своїх друзів припинити роботу та присвятити день висаджуванню молодих дерев у лісі, але чоловіки його не слухали.

Тільки-но вони підняли сокири, як у лісі здійнявся сильний вітер. Мафумейри гойдалися, скрипіли та стогнали на вітрі, а трохи згодом почався ливень. Вітер і дощ зруйнували хатинку та перекинули трактор. Потім один із друзів упустив сокиру та сильно порізав собі ногу. Вітер ставав усе сильнішим і сильнішим, аж поки від хатинки не залишилося нічого, окрім кількох пошарпаних дощечок. Річка, що була неподалік, вийшла з берегів, і трактор знесло течією. Й ось тоді друзі Адао дуже злякалися.

— Звідси потрібно тікати! — закричали вони. — Ліс знищив усе наше обладнання! Нічого не лишилося!

Двоє друзів навипередки побігли з лісу та більше не повернулися. Незважаючи на страх за своє життя, Адао залишився на місці, відкрившись вітрам, які шмагали його, дощам, які сікли його та вимочили його одяг до нитки, аж поки він не змерз та не покрився саднами та синцями.

— Я не піду з лісу! — закричав він на весь голос. — Я залишусь і посаджу нові саджанці замість дерев, які зрубали мої жадібні друзі! Я залишусь і робитиму це, доки не помру, і ніщо мене не зупинить!

Раптом вітер ущух, а дощ припинився. Хмари розійшлися, виглянуло сонце та висушило землю.

*

Адао був дуже радий, що буря закінчилася, і, щойно він отямився та висушив одяг, він почав висаджувати нові саджанці. Увесь день він тяжко працював, наспівуючи собі пісні. Він посадив багато саджанців і кожного разу молився, щоб із саджанця виросла могутня мафумейра.

Адао працював у лісі весь день і всю ніч, саджаючи молоді дерева доти, доки не втомився та не зголоднів настільки, що не міг продовжувати роботу. Він боявся того, що був надто втомлений, не мав їжі та даху над головою, і з сумом згадував, як їхню хатинку зруйнував шторм. Але коли він повернувся на галявину, то завмер від подиву, побачивши свою хатинку цілою та неушкодженою. Усередині горіло вогнище, а на столі стояла скромна їжа.

Тоді Адао зрозумів, що це дух Мафумейра викликав шторм, так само як і повернув йому хатинку. Добрий чоловік сів обідати та подивився на вогонь очима, повними сліз.

— Я буду висаджувати тут нові дерева, доки вистачить сил, — поклявся він собі. — І я буду зрубувати тільки одну мафумейру в місяць, бо це все, що мені потрібно.

І він дотримався своєї обіцянки. Кажуть, що Адао прожив майже сто років і помер у лісі. Кажуть, що його дух приєднався до Мафумейри, як і духи всіх інших померлих у лісі. Ці духи допомагають боронити прекрасний ліс від усіх, хто зневажливо ставиться до дерев і лісових тварин.

Це легенда про Мафумейру, яка вчить, чому важливо берегти та поважати всі ліси світу.

Enjoyed this story?
Find out more here