KidsOut World Stories

Друзі знаходять вихід Martha Stokes    
Previous page
Next page

Друзі знаходять вихід

A free resource from

Begin reading

This story is available in:

 

 

 

 

 

Друзі знаходять вихід

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У темному густому лісі в Новій Зеландії жив був маленький хробачок Аарон.

Це було маленьке біле створіння, що рухалося, звиваючись тілом. Найбільше у світі він любив сидіти на гілочці зі своїм найкращим другом Крісом.

Кріс також був хробачком.

У дечому вони відрізнялися. Кріс їв багато листя, а Аарону листя не подобалося.

Крім того, йому не подобалося спати вночі, але саме тоді спав Кріс, тому Аарон робив те саме. Найкращі друзі все роблять разом.

Удень вони грали в улюблену гру — повзли до кінця гілочки, сміючись усю дорогу.

Одного ранку Кріс став поводитись інакше.

— Сьогодні я якийсь знесилений, — позіхнув він.

Аарон спробував спокусити Кріса його улюбленим листочком, щоб він заповз на гілочку, але Кріс сказав, що втомився.

Після обіду стало темно. Почали падати важкі краплі дощу. Невдовзі весь ліс забринів так, ніби шепотів під дощем.

— Крісе! Ти це бачив? Я бачив блискавку! — вигукнув Аарон.

Він повернувся до друга, але щось було не так. Шкіра Кріса стала твердою, як мушля.

Аарон штовхнув його, але Кріс не поворухнувся.

— Крісе? — закричав Аарон, але почув лише сонне хропіння з глибини мушлі.

Друга не розбудив навіть гуркіт грому.

Серце Аарона шалено билося, але він намагався триматися.

— Крісе, ти мій найкращий друг, — вигукнув він. — Я буду поруч із тобою, доки ти не одужаєш.

Аарон просидів усю ніч. Уранці він приніс Крісу його улюблений листочок, але той усе ще спав.

Без Кріса Аарон почав їсти не листя, а маленьких жучків. На подив, вони виявилися дуже смачними.

Незабаром Аарон дуже зміцнів. Тепер він почав засинати пізніше. Ясної ночі він міг спостерігати сузір’я Південний Хрест.

Йому це подобалося, хоча він сумував за своїм другом.

Через сім ночей Аарон побачив щось дивне.

За два дерева від нього маленький ліхтарик підморгнув йому, як зірка. Невдовзі він помітив ще один та ще один. Він придивився уважніше та завмер.

Що це був за звук?

Він так і сидів, не рухаючись.

Наступного ранку Аарон прокинувся від поштовху. Мушля рухалася! Вона скрипіла та тріщала, і невдовзі на її місці з’явилося щось дуже незвичне.

— Крісе! Ти метелик! — вигукнув Аарон.

Кріс захихотів: «Мені потрібно розправити крила!»

Із цими словами він полетів геть.

Аарон дивився, як зникає його друг, і в його животику з’явилося дивне відчуття. Він не міг полетіти за ним. Усе, що він міг, це вилізти на вершечок гілочки.

Чи захоче Кріс коли-небудь знову поповзти на вершечок гілочки?

Дивне відчуття стиснуло йому горло, і він почав плакати.

Він плакав і плакав, поки не стемніло та поки в нього не залишилося сліз.

— З тобою все гаразд? — почув він голос із темряви.

Аарон перестав плакати. Позаду з’явилися маленькі ліхтарики. Він ковтнув сльози та завмер. Він не хотів, щоб його бачили.

Раптом він відчув ляпанець по спині та підскочив.

— Аароне, це я!

Аарон перевів дух. Це був його друг. «Крісе, я так радий тебе бачити! Як ти знайшов мене в темряві? Я почув звук зовні та мовчав, щоб не видати себе».

Кріс усміхнувся: «Аароне, ти що, не знаєш? Ти сяєш! Я побачив тебе з узлісся. Ти — світлячок!»

Аарон широко розкрив очі.

— Саме так! — сказав Кріс. — А там, на тому дереві, є ще більше світлячків. Вони намагалися тебе покликати. Вони хочуть із тобою подружитися!

Аарон засміявся, але потім згадав, чому сумував.

— Крісе, якщо ти метелик, а я — світлячок, чи можемо ми все ще бути друзями? У метеликів є крила, а у світлячків – нитки. Ти прокидаєшся на світанку, а я в сутінках. Як це поєднати?

— Звичайно, можемо, дурнику, — мовив Кріс. — Ми завжди будемо друзями. Друзі знаходять вихід.

Із того дня щоранку та щовечора Кріс і Аарон мчали на вершечок своєї гілочки, сміючись усю дорогу.

 

Enjoyed this story?
Find out more here