KidsOut World Stories

Білосніжка    
Previous page
Next page

Білосніжка

A free resource from

Begin reading

This story is available in:

 

 

 

 

Білосніжка

 

 

 

 

 

 

 

 

 

*

Якось узимку, коли сніжинки падали з неба, як пір'я, одна королева загадала бажання, щоб у неї народилася дівчинка. Незабаром після цього її бажання здійснилося.

Дитину назвали Білосніжкою, адже її шкіра була білою, як сніг. Її щоки були рум'яні, як кров. Її волосся було чорним, як чорне дерево.

Незабаром після народження Білосніжки її мати померла.

Минув рік, і король тієї країни знову одружився. Нова королева була дуже вродлива. Вона мала чарівне дзеркало. Коли вона дивилася на своє зображення в ньому, то питала:

«Дзеркало, дзеркало, що на стіні,
Хто прекрасніший за всіх?»

Дзеркало відповідало:

«Ви – найпрекрасніша з усіх».

Тоді королева була щасливою. Вона знала, що дзеркало завжди каже правду.

Проте з кожним днем ​​Білосніжка потроху зростала. Вона була гарною дівчинкою, а виросла красунею. Принцеса стала гарніше королеви.

Аж ось одного разу, коли королева задала дзеркалу своє запитання, воно відповіло:

«Моя пані, Ви прекрасні, це правда,
Але Білосніжка прекрасніша за Вас».

Королева зблідла. З цього моменту вона зненавиділа Білосніжку, як отруту. З кожним днем ​​вона ставала все злішою. Заздрити комусь – це все одно, що посадити злі бур'яни у власному серці. Зрештою, вони розростаються й душать тебе.

Нарешті, королева більше не могла виносити щоденних зустрічей з Білосніжкою. Тоді вона наказала своєму єгереві зробити страшну річ:

«Відведи Білосніжку до лісу. Я не хочу більше бачити її обличчя. Ти мусиш убити її. Принеси її легені та печінку, аби показати, що вона мертва».

Єгер спробував зробити те, що йому наказали. Він привів Білосніжку у ліс. Він навіть дістав ножа, щоб убити її.

Білосніжка закричала: «Ох! Будь ласка, не роби мені боляче. Я обіцяю, що якщо ти мене відпустиш, я втечу до лісу й ніколи більше не повернуся додому».

«Ну, тоді біжи», – сказав він, зглянувшись над нею. На серці у нього стало легше, бо він не зробив страшного вчинку.

Коли єгер виходив з лісу, повз нього пробіг молодий кабан. Він підстрелив його та відніс легені й печінку королеві, щоб довести, що Білосніжка мертва. Зла королева приготувала з них страву та з'їла. Вона вважала, що бачила Білосніжку в останній раз.

Коли Білосніжка залишилася в лісі сама, дерева навколо неї набули дивних обрисів. Вона так злякалася, що не знала, що робити. У паніці вона почала бігти по гострому камінню й продиратися крізь кущі. Повз неї пробігали хижі лісові звірі, але вони не завдавали їй шкоди.

Білосніжка бігла в ліс так далеко й так швидко, як могли нести її ноги. Коли небо потемніло, вона побачила маленький будиночок та увійшла до нього.

Всередині все було малесеньким. Там був стіл із сімома маленькими тарілками, кожна зі своєю маленькою виделкою, ножем та ложкою. Було сім маленьких чашок. Там було навіть сім маленьких ліжок, що стояли біля стіни.

Білосніжка так зголодніла та хотіла пити, що з'їла трохи їжі з кожної тарілки й випила по краплині з кожної чашки. Потім вона лягла на одне з ліжок і заснула.

Коли ніч стала дуже темною, господарі маленького будиночка повернулися додому. Їх було сім гномів, і вони весь день тяжко працювали. Вони працювали в шахтах, які були глибоко в горі.

Гноми запалили сім ламп й оглянули кімнату. Вони побачили, що у їхньому домі хтось побував.

Перший сказав: «Хто сидів на моєму стільці?»

Другий сказав: «Хто з'їв мій хліб?»

Третій сказав: «Хто з'їв мою кашу?»

Четвертий сказав: «Хто з'їв мої овочі?»

П'ятий сказав: «Хто скористався моєю виделкою?»

Шостий сказав: «Хто різав моїм ножем?

Сьомий сказав: «Хто пив із моєї чашки?»

Потім перший гном озирнувся. Коли він підійшов до свого ліжка, то побачив Білосніжку, яка міцно спала. Він покликав інших гномів, які зібралися навколо й тихо з подивом вигукували.

«Ох! – з подивом сказали вони. – Яка чудова дівчина!»

Вони не стали її будити, а дозволили їй проспати всю ніч у маленькому ліжечку.

Коли настав ранок, Білосніжка прокинулася. Спочатку вона злякалася, побачивши сім гномів, але вони виявилися дуже доброзичливими. Вони спитали, як її звуть.

«Білосніжка», – відповіла вона.

«Навіщо ти прийшла до нашої оселі?» – запитали гноми.

Білосніжка розказала їм, що її мачуха, королева, послала її до лісу, аби вбити. Вона розповіла, як єгер її відпустив, і вона бігла лісом, поки не знайшла їхній будинок.

Гноми погодилися дозволити їй залишитись у них. Натомість Білосніжка сказала, що готуватиме та прибиратиме для них у їхньому будиночку.

Так Білосніжка розпочала своє нове життя в лісі. Щоранку гноми йшли в гори копати золото. Коли ввечері вони поверталися, Білосніжка готувала для них вечерю.

Увесь день дівчина залишалася сама, тому гноми попередили її, сказавши:

«Стережися своєї мачухи. Вона незабаром дізнається, що ти тут. Що б ти не робила, нікого не пускай у дім».

А королева вважала, що з'їла легені та печінку Білосніжки. Їй навіть на думку не спадало, що вона все одно не стала найкрасивішою жінкою у світі. Аж ось одного разу вона подивилася у своє дзеркало та сказала:

«Дзеркало, дзеркало, що на стіні,
Хто прекрасніший за всіх?»

Дзеркало відповіло:

«Моя пані, Ви прекрасні, це правда,
Але Білосніжка прекрасніша за Вас.
За пагорбами, з сімома маленькими чоловічками,
живе Білосніжка, яка найвродливіша».

Королеву охопив жах. Вона зрозуміла, що єгер збрехав їй і Білосніжка жива. Чарівне дзеркало завжди говорило правду.

Зла королева день і ніч міркувала, як їй знищити Білосніжку. Заздрісне серце не давало їй спокою, якщо хтось був гарніший, ніж вона.

Коли вона вигадала, що робити, то зробила гребінь й отруїла його за допомогою чаклунства. Вона розфарбувала своє обличчя та перевдяглась як стара жінка. Її перевтілення було настільки вдалим, що ніхто не міг її впізнати. У такому вигляді зла королева підійшла до будинку, де жили Білосніжка та гноми. Вона постукала у двері.

Білосніжка визирнула з вікна.

«Доброго ранку! – вигукнула вона. – Мені дуже шкода. Я не можу дозволити Вам увійти в будинок».

«Але ти можеш визирнути?» – сказала стара. Вона простягла дівчині гарний гребінець.

Білосніжці так сподобався цей гребінець, що вона дозволила собі подивитися. Вона відчинила двері.

«Йди сюди, моя люба. Я зачешу тобі волосся як слід», – сказала стара. 

Білосніжка не розуміла, що їй загрожує небезпека. Гребінь ледь торкнувся її волосся, й отрута подіяла. Вона знепритомніла.

«Тепер з тобою покінчено», – усміхнулася зла королева. Вона побігла додому так швидко, як тільки могла.

На щастя, був майже вечір. Пройшло зовсім небагато часу, перш ніж сім гномів повернулися додому. Коли вони побачили, що Білосніжка лежить на землі мертва, вони зрозуміли, що тут була зла мачуха.

Вони шукали, доки не знайшли отруйний гребінь. Як тільки вони витягли його з волосся Білосніжки, дівчина прокинулася. Незабаром вона розповіла їм, що сталося. Гноми знову попередили, щоб вона пильнувала та нікому не відчиняла двері.

Як тільки королева повернулася додому, вона підійшла до свого дзеркала й запитала:

«Дзеркало, дзеркало, що на стіні,
Хто прекрасніший за всіх?»

Дзеркало відповіло:

«Моя пані, Ви прекрасні, це правда,
Але Білосніжка прекрасніша за Вас.
За пагорбами, з сімома маленькими чоловічками,
живе Білосніжка, яка найвродливіша».

Почувши ці слова, королева затремтіла від люті. Вона знала, що Білосніжка знову вижила.

«Білосніжка повинна вмерти! – закричала вона. – Навіть якщо це буде коштувати мені життя!»

Потім вона пішла до таємної кімнати та за допомогою свого чаклунства створила отруйне яблуко. Воно було чудовим, з прекрасними білими й червоними щічками. Будь-хто, побачивши його, захотів би його з'їсти, але зробивши це, кожен помер би на місці.

Королева знову перевдяглася. Вона пішла через ліс до будиночка семи гномів і постукала у двері.

Білосніжка визирнула з вікна.

«Доброго ранку! – вигукнула вона. – Мені дуже шкода. Я не можу дозволити Вам увійти в будинок».

«У мене є для тебе чудове яблуко, моя люба», – сказала стара.

«Ні, – сказала Білосніжка. – Я не можу його взяти».

«Нерозумне дівчисько! – відповіла королева. – Чого ти боїшся? Думаєш, воно отруєне? Дивись, я розріжу яблуко навпіл. Я з'їм білу частину, а ти з'їси червону». 

Так от, яблуко було створено таким чином, що з одного боку його можна було їсти, а з іншого воно було отруєне.

Білосніжку воно дуже спокусило. Яблуко виглядало таким гарним. Коли вона побачила, що бабуся з'їла одну половину, то не змогла втриматися. Вона відкусила один шматочок яблука й впала на підлогу.

«Біла, як сніг, рум'яна, як кров, і чорнява, як чорне дерево. Цього разу тебе ніщо не врятує», – засміялася королева. Її темні очі сяяли від радощів. Вона побігла додому до свого дзеркала, яке, нарешті, сказало:

«Ви прекрасніше за всіх».

Нарешті зле серце королеви було щасливе. Принаймні, воно було настільки щасливим, наскільки взагалі на це може сподіватися таке зле серце.

Коли ввечері гноми повернулися додому, то знайшли Білосніжку, яка нерухомо лежала на підлозі. Вони підняли її та оглянули все навколо, щоб знайти щось отруйне. Вони зробили все, що могло спасти їм на думку, але Білосніжка була мертва і залишилася мертвою.

Сім гномів плакали цілих три дні. Нарешті вони вирішили поховати Білосніжку, але вона навіть мертва виглядала так чудово, що вони сказали:

«Ми не можемо сховати її у холодній землі».

Вони зробили труну зі скла та поклали у неї Білосніжку. На кришці золотими літерами написали, що вона була принцесою. Потім гноми поставили труну на вершині гори. Один із них завжди лишався поруч із труною, щоб доглядати Білосніжку. Навіть птахи прилетіли, аби висловити свою скорботу через смерть Білосніжки. Спершу прилетіла сова, потім ворон, а останнім прилетів маленький голуб.

Білосніжка лежала в труні довгий час. Вона завжди виглядала однаково, неначе спала. Її шкіра залишалася білою, наче сніг. Її щоки були рум'яні, наче кров. Її волосся було чорним, наче чорне дерево.

Якось до гори прийшов принц. Він побачив труну, в якій лежала Білосніжка. Коли він прочитав те, що було написано золотими літерами, то сказав гному:

«Віддай мені труну. Я дам за неї все, що забажаєш».

«Ні, – сказав гном, – ми б не розлучилися з Білосніжкою за все золото світу».

«Ну що ж, – відповів принц, – тоді прошу вас подарувати мені труну, бо я не зможу жити без Білосніжки. Я буду любити її понад усе на світі».

Він говорив із таким сумом, що гноми зглянулися на нього. Вони віддали йому труну. Принц попросив своїх слуг нести її на плечах.

І тут сталося незвичайне. Коли слуги спускалися з гори, то спіткнулися. Вони штовхнули труну так сильно, що шматочок отруйного яблука, який проковтнула Білосніжка, випав у неї з горла. Вона моргнула, а потім розплющила очі.

Білосніжка підняла кришку труни та сіла, жива й здорова.

«Ох, де я?» – крикнула вона.

Принц дуже зрадів.

«Ти зі мною», – вигукнув принц. Він розповів їй про все, що сталося, а потім сказав: «Я люблю тебе понад усе на світі. Чи підеш ти зі мною та чи станеш моєю дружиною?»

Білосніжка погодилася та пішла з принцом. Невдовзі вони одружилися. Їхнє весілля було чудовим.

А зла мачуха Білосніжки була однією з гостей, яких запросили на весільне свято. Коли вона пишно вбралася для цього свята, то підійшла до дзеркала й сказала:

«Дзеркало, дзеркало, що на стіні,
Хто прекрасніший за всіх?»

Дзеркало відповіло:

«Моя пані, Ви прекрасні, це правда,
Але наречена вродливіша».

Почувши це, зла жінка була у нестямі від люті. Її заздрісне серце билося в грудях, і вона знала, що ніколи не буде щасливою, доки не побачить юну королеву.

Коли вона потрапила на свято, то побачила, що нареченою була Білосніжка. Дівчина, яку вона вбила, все-таки не померла. Я боюся, що злу королеву задушила її лють. Вона стала багровою, а потім мертвою впала на землю.

Білосніжка та її принц щасливо панували багато років. Іноді вони йшли в гори та відвідували гномів. Вони завжди пам'ятали про друзів, які були такі добрі до Білосніжки у скрутну хвилину.

 

Enjoyed this story?
Find out more here