Робін Гуд

Англійська фольклорна балада

Понад сімсот років тому жив собі юнак на ім’я Роберт з Локслі. Друзі називали його Робіном.

Робін жив з матір’ю в маєтку Локслі, а його батько був солдатом і воював за кордоном. Війна йшла в країні, де король Річард Левове Серце бився з ворогами.

Воюючи за кордоном, король Річард залишив свого молодшого брата правити Англією. Брата Річарда звали Джоном. Він був недоброю та, насправді, дуже жадібною людиною. Джон хотів мати більше землі й маєтків, ніж Річард. Тож поки землевласники, як-от батько Робіна, разом з королем воювали за кордоном, зажерливий принц Джон захоплював їхні маєтки й землі.

Одного разу принц Джон послав своїх служників захопити маєток Локслі. Робіну з матір’ю й усіма робітниками вдалося втекти. Хлопець відвіз матір у безпечне місце до її батьків.

Робін був дуже розлючений захопленням батькової оселі та землі, тому заприсягся поквитатися з тими жадібними людьми. Йому було прикро залишати кохану Меріан, що жила неподалік, але він вирішив сховатися поблизу Ноттінгема й оселився в хащах Шервудського лісу.

До Робіна приєдналися інші чоловіки, і незабаром там переховувалася вже ціла ватага друзів. Їх називали Веселунами, і вони носили одяг зеленого кольору, щоб бути непомітними серед зелені лісу.

Всі вони носили зелене, за винятком Робінового друга Вілла. Той носив одяг червоного кольору, щоб, ховаючись, бути схожим на осінній лист. Тож через червоний одяг Робін називав його Віллом Пурпуровим. А Вілл називав Робіна Робіном Гудом, тому що той носив куртку з каптуром (англійською «hood»).

Усі чоловіки, що приєдналися до Робіна, були вправними лучниками: їхні стріли летіли прямісінько й навіть здалеку влучали в самісінький центр мішені.

Коли хтось із жадібних прислужників принца Джона їхав дорогою, що проходила повз Шервудський ліс, Робін Гуд зі своєю ватагою Веселунів виходили з укриття й хапали його.

— Ходімо пообідаємо з нами, — казали вони йому й пропонували смачну їжу. Наприкінці трапези Робін Гуд просив чоловіка заплатити за їжу. Тоді Робінові люди забирали золото й срібло з мішків чоловіка, перш ніж відпустити його.

Шериф Ноттінгема дуже лютував через злодійство, що відбувалося в його лісі, але йому все не вдавалося знайти Робіна Гуда та його Веселунів, бо ті дуже добре ховалися.

Робін з товаришами не залишали собі ні пенса зі скарбів, які вони забирали в жадібних людей. Натомість вони ділилися скарбами з усіма знайомими бідняками — людьми, які втратили все, коли їх обікрав жадібний принц Джон зі своїми посіпаками. 

З часом до Робіна Гуда приєдналися й інші чоловіки для боротьби за справедливість. Одним із них був Джон Малюк. Зростом він був понад два метри й умів блискуче битися довгою палицею.

— Ти мав би зватися Джон Велетень, бо ти височенний, — сміявся Робін Гуд. — Та заради жарту зватиму тебе Малюком Джоном! Усі інші також стали називати його Малюком Джоном.

Ще однією людиною, що приєдналася до Веселунів, був Алан А’Дейл. Він був музикантом, тому розважав Робіна та його людей своєю музикою та співами.

Одного разу до Шервудського лісу в пошуках Робіна з Локслі завітав монах на ім’я брат Тук. З ним була молода жінка.

— Меріан! — вигукнув Робін, побачивши їх.

Брат Тук пояснив:

— Батько Меріан хотів видати свою дочку заміж за багатого літнього чоловіка. Але Меріан розплакалася та заявила, що не може вийти заміж за цього чоловіка, бо кохає іншого. Її справжнє кохання – це Робін з Локслі. Я знав, що Робін переховується в Шервудському лісі, тому визволив Меріан і привіз її сюди, щоб вона могла вийти за того, кого насправді кохає. 

Меріан і Робін захоплено обійнялися, і дівчина з братом Туком приєдналися до Веселунів.

На жаль, одного разу Робіну Гуду принесли жахливу звістку.

— Короля Річарда захопили в полон у далекій країні. Його викрадач звільнить короля, лише якщо отримає викуп золотом і сріблом, — повідомив посланець. — Але принц Джон заявив, що не заплатить жодного бронзового пенса, щоб врятувати життя свого брата, а тим паче не платитиме золотом чи сріблом за братову свободу.

— Це тому, що він сам хоче бути королем Англії! — з огидою вигукнув Робін Гуд.

Однак Веселунам сяйнула чудова ідея: 

— Усім біднякам, котрих ми знаємо, ми вділили вже достатньо грошей на все, що їм потрібно, тому за гроші, які залишилися в нашій скарбниці, ми можемо купити свободу короля Річарда.

Тож, не повідомивши принца Джона про свій план, Робін і його люди заплатили викуп золотом і сріблом. 

Кілька тижнів по тому до Шервудського лісу прискакав невідомий лицар. Він був одягнений у все чорне й повідомив, що шукає Робіна Гуда.

— Хто ти такий? — вимагав відповіді Робін.

— Я Чорний лицар, — прозвучало у відповідь.

Але коли лицар зняв шолом, Робін упізнав чоловіка.

— Король Річард! — скрикнув він. Робін низько вклонився, щоб ушанувати короля. Веселуни теж уклонилися, а діва Меріан зробила реверанс.

— Я приїхав подякувати тобі за викуп, який ти заплатив за моє звільнення, — заявив король. — Я чув про те, що мій брат Джон несправедливо правив королівством. Мені також стало відомо про його жадібність і про те, що він забрав у людей землі й оселі. Я розберуся з ним і покараю його, а всім вам, хто залишився без осель і земель, я поверну їх у вашу власність, щоб ви знову змогли там жити разом зі своїми сім’ями.

Робін, Меріан і всі Веселуни присягнули на вірність своєму королю, правителю, якого звали Річард Левове Серце.

Історію про вірність Робіна і його Веселунів своєму королю розповідали й передавали від покоління до покоління. Ось чому, сім століть по тому, ми все ще знаємо історію Робіна з маєтку Локслі.