KidsOut World Stories

Дік Віттінгтон та його кішка Niz Smith and Avril Lethbridge    
Previous page
Next page

Дік Віттінгтон та його кішка

A free resource from

Begin reading

This story is available in:

 

 

 

 

Дік Віттінгтон та його кішка

Англійська казка

 

 

 

 

 

*

Давним-давно жив бідний хлопчик, якого звали Дік Віттінгтон. У нього не було ні мами, ні тата, які могли б за ним доглядати, тому він часто голодував. Дік жив у маленькому селі. Він часто чув історії про далеке місто, яке зветься Лондон, де всі люди багаті, а вулиці вимощені золотом.

Діку Віттінгтону дуже кортіло туди потрапити та накопати на вулицях достатньо золота, щоб розбагатіти. Одного разу він зустрів доброго візника, який їхав до Лондона та запропонував хлопчикові його туди підвезти. Отож, вони вирушили.

Коли вони дісталися великого міста, Дік не міг повірити своїм очам. Він бачив коней, екіпажі, сотні людей, великі високі будівлі, багато бруду, але золота ніде не було. Яке розчарування, як же йому тепер розбагатіти? Як тепер просто купити поїсти?

Через кілька днів він настільки охляв, що у своєму подраному одязі впав на ґанок дому багатого купця.

Із хати вийшла кухарка. «Іди геть! — закричала вона. — Брудний обірванець!» І вона спробувала зігнати його з ґанку мітлою.

У цю мить додому повернувся купець. Він був добрим і пожалів бідного Діка.

— Пусти його в дім, — наказав він слузі.

*

Коли Дік наївся та відпочив, йому дали роботу на кухні. Він дуже завдячував купцеві, але, на жаль, кухарка була завжди роздратована і, коли ніхто не бачив, била та сікалася до нього.

Інше, що засмучувало Діка, це те, що йому доводилося спати в крихітній кімнатці, яка тулилася на горищі будинку та кишіла мишами та пацюками, що повзали по обличчю та намагалися вкусити за ніс.

Він настільки впав у розпач, що зібрав усі свої копійки та купив кішку. Кішка була дуже особливою, вона найкраще в усьому Лондоні ловила мишей і пацюків. Через кілька тижнів, завдяки розумній кішці, яка з’їла всіх пацюків і мишей, життя Діка стало набагато легшим і він міг спокійно спати.

Невдовзі Дік почув, як купець питав усіх у домі, чи хочуть вони дати йому речі, які, на їхню думку, він зможе продати. Він споряджав корабель у далеку подорож на інший кінець світу, і капітан міг би продати все, що було на кораблі, аби всі могли заробити трохи грошей. Бідний Дік, що він міг продати?

Раптом у нього майнула думка.

— Перепрошую, сер, ви візьмете мою кішку?

Усі розреготалися, але купець усміхнувся та сказав: «Так, Діку, візьму, і всі гроші від її продажу віддам тобі».

Після того, як купець поїхав із міста, Дік знову залишився сам. Уночі по ньому повзали миші та пацюки, а вдень кухарка була ще злішою, бо нікому було її стримувати. І Дік вирішив утекти.

Але коли він відійшов від будинку, на всіх церквах задзвонили дзвони, ніби промовляючи:

Повернися, Діку Віттінгтон,

Тричі лорд-мер Лондона

— Боже, боже милостивий! — подумав Дік, дивуючись. — Якщо я буду лорд мером, то краще мені залишитися. Терпітиму кухарку, мишей і пацюків, а коли стану мером, я їй віддячу!

Отож, він повернувся.

*

А на іншому кінці світу купець зі своїм кораблем прибув до місця призначення. Люди були настільки раді їх бачити та були настільки привітними, що купець вирішив надіслати кілька подарунків їхньому королю та королеві.

Король і королева були в такому захваті, що запросили всіх приїжджих на бенкет. Але, можете не вірити, щойно принесли їжу, наче за помахом чарівної палички з’явилися сотні пацюків, які з’їли все, що було наготовлено для гостей.

— Ох, — забідкався король, — отак завжди. Мені ніколи не вдається з’їсти свій яблучний пиріг. Що мені робити?

— У мене є ідея, — сказав купець. —Я маю дуже особливу кішку, яка прибула зі мною аж із Лондона, і вона з’їсть ваших пацюків швидше, ніж вони — ваші страви.

Звичайно, на радість короля та королеви, наступного разу, коли влаштовували бенкет і з’явилися пацюки, кішка на них накинулася та миттєво розправилася з ними.

Король і королева не тямили себе від щастя. За особливу кішку вони подарували купцеві корабель, повний золота.

Коли корабель повернувся до Лондона, Дік був приголомшений тим, скільки золота купець дав йому за кішку. Протягом багатьох років він настільки мудро використовував свої гроші та зробив стільки добра для всіх людей, яких знав і які працювали на нього, що його тричі вибирали лорд-мером лондонського Сіті. Але він ніколи не забував свого доброго друга купця, який так чесно віддав йому всі гроші за кішку, нічого не лишивши собі.

Коли Дік підріс, він закохався в Алісу, прекрасну доньку купця, і одружився з нею. Вони жили довго та щасливо, як у казці.

Повернися, Діку Віттінгтон,

Тричі лорд-мер Лондона

Як бачите, вони мали рацію.

Enjoyed this story?
Find out more here